Обов’язкове ЗНО з математики – реакція на проблему

Які висновки має зробити Україна за результатами дослідження PISA, навіщо нам «страшне» обов’язкове ЗНО з математики, що МОН планує робити з підвищенням якості викладання математики в школах, навіщо оптимізувати мережу шкіл – про це, а також про деякі новації, які Верховна Рада внесла стосовно вищої освіти і які торкнуться студентів та випускників вже з наступного року розповіла міністр освіти та науки Ганною Новосад в інтерв’ю Укрінформу.

Перш за все хотілося б поговорити про результати дослідження PISA, а скоріше – про те, що ми будемо робити, знаючи, на якому рівні наші діти знають, зокрема, математику. Коли дослідження презентували, то окремо наголосили, що 36% дітей не знають математики на базовому рівні.

Є таке словосполучення – PISA-шок, але я не можу сказати, що PISA стала для нас шоком, радше вона підтвердила валідність окремих моніторингових досліджень, які проводилися в Україні за станом нашої освіти, зокрема початкової освіти. Минулого року Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) робив моніторингове дослідження, багато речей знаходять своє підтвердження в результатах PISA.

Загалом потрібно похвалити наших учнів, тому що насправді результат, який вони показали, на загал є хорошим. Безперечно, PISA – це не про місце в рейтингу (серед інших країн — ред.), але якщо подивитися, де ми є порівняно з іншим країнами, то про катастрофу говорити не можна. Але є окремі великі проблеми, які PISA підсвітила, й от із ними потрібно почати працювати.

І насамперед це дуже низький рівень компетентностей у математиці. Оті 36%, які не досягли базового рівня з математики, це — надзвичайно багато, особливо з огляду на те, що базовий рівень — це можливість оперувати, точніше кажучи, виконувати елементарні арифметичні дії й накладати їх на завдання, які відображають реальні ситуації.

36% не змогли цього зробити і це, знову ж таки, підтверджує те, про що давно говорив УЦОЯО, – що з математикою є проблеми і власне результати ЗНО 2018 року лягли в основу рішення колегії МОН про обов’язкове ЗНО з математики, починаючи з 2021 року.

Рішення про обов’язковість ЗНО з математики було прийнято ще задовго до результатів PISA, але саме зараз насамперед батьки почали висловлювати побоювання, що ЗНО з математики стане на заваді дітям-гуманітаріям при вступі до вишів.

Тут важливо не лякатися. Коли ми повторили, що ЗНО з математики буде обов’язковим, всі чомусь відкрили для себе новину, хоча про це відомо щонайменше рік. Хочу наголосити, що буде два рівні: базовий рівень і профільний рівень.

Так звані «гуманітарії» – ті, хто більше вивчав гуманітарні предмети або має схильність до розуміння гуманітарних предметів, зможуть здавати базовий рівень, а він є геть простим.

З наближеними завданнями вже можна ознайомитися на сайті УЦОЯО і подивитися, що насправді завдання цих програм — це не вища математика, це елементарні завдання, засновані на шкільній програмі. Плюс, хочу зазначити, що ті, хто буде здавати базовий рівень ЗНО, зможуть користуватися під час написання тесту формулами, тобто у них будуть підказки, які дозволять їм менш боязко складати цей тест.

При цьому математика буде обов’язковою, але абітурієнт не буде зобов’язаний подавати сертифікат з математики на всі спеціальності, як зараз це вимагається з українською мовою.

Тобто на конкурсний бал при вступі сертифікат з математики впливати не буде?

Він впливатиме лише для тих, для кого математика є обов’язковим предметом, тобто для більшості, хто не використовуватиме цей сертифікат при вступі, ЗНО з математики стане фактично державною підсумковою атестацією у формі ЗНО.

Діти, які навчаються в класах з поглибленим вивченням математики, в спеціалізованих школах, будуть складати профільний рівень, який є складніший і відповідає їхній програмі.

Але якщо випускник школи добре вивчав математику в гуманітарному ліцеї й захоче скласти поглиблений тест з математики, він зможе це зробити.

І що власне цим обов’язковим тестом буде вимірюватися, і що ми сподіваємося побачити?

Те, що ЗНО з математики стане обов’язковим — це механізм реакції на ту проблему з якістю вивчення математики, яка є. І безперечно, треба говорити правду, що воно є обов’язковим саме через цю причину. Це намагання інструментом обов’язковості підтягнути рівень вивчення математики. Коли щось стає обов’язковим, то, безперечно, йому приділяють більше уваги, більше часу, краще намагаються вивчити.

Чому взагалі математика? У нас існує певний страх перед математикою, але мені здається, важко не погодитися з тим, що математика поряд зі знанням мови є однією з базових компетентностей для звичайного життя.

Тому що кожна людина має справу з фінансами, з обчисленням якихось речей, які необхідні в житті, наприклад, ремонт удома. І все це потребує знання математики. Інше питання, точніше сторона питання, і це показала PISA, що у нас – лаг із вмінням використовувати математику в реальних ситуаціях.

Що МОН планує робити з таким станом справ?

Повертаючись до завдань на 2020 рік, ми дуже хотіли б і будемо починати працювати над змінами програм з математики. По перше – програми, по-друге – навчальні матеріали, підручники.

Я можу помилятися, але я не знаю зараз підручників з математики, які базувалися б на компетентнісному підході, який є в PISA, де в завданнях, окрім того, що ти маєш розуміти формулу, ти ще й бачиш, у якій ситуації ти можеш її використати. Тому в 2020 році ми продовжимо і маємо завершити те, що почали власне в 2019-му – це державний стандарт базової освіти, який має задати рамку очікуваних результатів для 5-9 класів.

Звичайно, за два роки ми не зможемо змінити докорінно підхід до вивчення математики, тому стандарт робиться для впровадження НУШ, для тих, хто піде в п’ятий клас НУШ у 2023 році. У них будуть уже по-інакшому виписані очікувані результати, по-інакшому розроблені освітні програми. Плануємо ці стандарти прийняти та схвалити на уряді максимум у квітні.

Але для тих, хто зараз навчається, я вважаю, ми маємо переглянути програми на предмет розвантаження, тому що PISA показала — діти не вміють працювати з елементарними речами, такими, як дроби й відсотки.

Це ті теми, які вивчаються раніше, і якщо дитина не зрозуміла їх, то далі їй з класу в клас складніше навчатися. Це означає, що на якісь базові теми треба виділяти більше часу і глибше пропрацьовувати їх перед тим, як іти далі по програмі, яка дійсно перевантажена.

Тому для тих, хто навчається тут і зараз, будемо переглядати програми на предмет деякого розвантаження.

Одночасно з цим, я хочу, щоб 2020 рік ми разом із колегами та спільнотою витратили ще й на те, щоб створити, або перекласти та адаптувати хороші підручники з математики. У світі є багато класних підручників з математики, які власне ґрунтуються на цьому компетентнісному підході.

На жаль, у межах нашої системи законодавства дуже складно взяти якийсь продукт із закордону, купити його й адаптувати.

Ми намагалися зробити це в 2019 році, але не вийшло.

Але вважаю, нам варто повернутися до цього ще раз – і розглянути варіанти канадських або сингапурських підручників, які дійсно є класними, і спробувати адаптувати їхні методики. Це не виключає написання підручників українськими авторами, просто варто дати альтернативу, яка вже використовується в світі й показує свою дієвість.

У нас лінійки підручників йдуть через кожні 5 років, але в даному випадку ми говоримо про математику, з якою потрібно щось робити швидко й рішуче, і підручники – одна з проблем.

Тому я вважаю, що ми маємо по одному класу чи по циклу 5-9 клас спробувати адаптувати кращі приклади закордонних підручників і пілотувати їх в окремих школах.

Підручники і програми – це добре. Але ви самі зауважили, що існує певний страх перед математикою. Що робити з цим? Якщо дитині один чи кілька разів зневажливо сказати, що вона не справляється, то вона далі не буде дуже старатися, зважаючи на те, що часто знайдеться однокласник, який дасть списати.

Я теж навчалася в гуманітарному ліцеї, і чудово розумію, що небажання щось вивчати, страх береться від того, що не розумієш. І коли в класі хтось із учнів зрозумів тему, а ти – ні, то це природня реакція, бо дитина не хоче видаватися дурнішою за інших.

Мені здається, тут потрібно працювати з інфраструктурою освітнього процесу, тому що має бути можливість із тими, хто не встигає, не до кінця розуміє тему уроку, працювати в індивідуальній формі після занять, ті чи інші теми додатково роз’яснювати. Зараз ми таку норму хочемо вписати в проєкт закону про загальну середню освіту – і думати, як це далі реалізовувати на практиці.

Тобто ці додаткові заняття будуть стосуватися не тільки математики, а й інших предметів?

Я не готова зараз казати ствердно чи заперечувати це, оскільки ці додаткові заняття – це в тому числі й про фінансове забезпечення цих додаткових годин, тому що за це потрібно заплатити.

Ці години мають тарифікуватися, і зараз є питання, як цей механізм виписати. Але загалом я безперечно підтримую додаткові заняття з ширшого переліку предметів – не лише математики, а й природничих предметів.

PISA, зокрема, показала, що у нас результати з природничих предметів кращі, але тут є одне велике але: якщо ми подивимося на тести PISA (а я закликаю не тільки на них подивитися, а й пройти тест із природничих предметів), то це насправді – тест на читання, а не на знання якихось формул із фізики чи хімії, він більше на розуміння явищ. Тому в наших учнів, власне, і результати кращі у порівнянні з математикою.

Окрім розвантаження програм, чи буде підвищення кваліфікації для вчителів, зокрема для тих, хто викладає математику?

2020-2021 роки – це будуть роки завершення змін у початковій школі. На 2020 рік ми плануємо ще раз протренувати вчителів початкової школи, зокрема цільово попрацювати над їхніми трьома вміннями: діяльнісне навчання, оцінювання і конструювання програм.

Ми й наші партнери, як то LEGO Foundation, будемо робити такі тренінги для вчителів із підвищення кваліфікації, плюс окремо для пілотних шкіл, оскільки вони випереджають впровадження НУШ на рік. Але ми вже в 2020 році хочемо дати якісь можливості й вчителям-предметникам.

У субвенції НУШ, яка в тому числі розрахована й на підвищення кваліфікації, буде певна сума для всіх учителів для підвищення кваліфікації за власним вибором. Це та демонополізація, яка починається з 2020 року й буде важливою новацією в наступному році. На неї закладено гроші в бюджет, і до кінця року уряд видасть зміни до постанови про порядок використання цих коштів і методичні рекомендації. Це в тому числі буде й для вчителів-предметників.

Але що стосується математики, я дуже хочу, щоб у рамках анонсованого року математики ми зробили таргетовані цільові курси підвищення кваліфікації для вчителів математики. Ми зараз перебуваємо в пошуку партнерів, проводимо консультації, зокрема, наприклад, з «Конторою ПІ», яка займається побудовою ком’юніті математиків, підвищенням їхньої кваліфікації.

Ми вже попередньо домовилися, що влітку проведемо школи для вчителів-математиків (не тих, які готують олімпіадників, а звичайних), для того, щоб оновити їхні знання з предмету, і дати цей компетентнісний підхід.

Але буду відвертою, навіть якщо ми знайдемо ресурси і організуємо це, ми не зможемо охопити всіх. Це, безперечно, питання часу.

«СТРАХ ПЕРЕД ОПТИМІЗАЦІЄЮ МЕРЕЖІ ШКІЛ – ЦЕ НЕРОЗУМІННЯ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Одна з проблем, яку показало дослідження PISA – різниця результатів учнів сільських та міських шкіл. Що власне з цим робити? Оптимізація мережі шкіл допоможе вирішити цю проблему?

Ми часто говоримо про це питання, скочуємося в сварки через твердження «нема школи – нема села». Але, насправді, забуваємо, яка мета стоїть за цим. А головна мета – дати кращі результати навчання дітям. І якщо подивитися на аналітику, в порівнянні з сільською школою результати дітей в опорній школі – орієнтовано на 20-30% кращі. При цьому опорна школа і звичайна велика школа в місті за результатами відрізняються не сильно.

Мета ключова — дати доступ до кращої освіти, бо опорна школа – це про нормальний освітній простір, про достатню кількість фахових вчителів, кожен з яких викладає свій предмет (а не два-три в класі, де поєднують дітей різного віку, тому що неможливо інакше наповнити клас). Де є можливість нормальної соціалізації, яка є взагалі однією з ключових речей, що впливає на якість освіти. Це про опорну школу.

По друге, я перепрошую, але ми – не найбагатша країна й маємо ставитися розумно і раціонально до тих ресурсів, які у нас є, які ми витрачаємо в тому числі й на освіту. Загальний бюджет на школу на всіх рівнях – і на державному, й на місцевому, – якщо не помиляюся, 2019-го року складає 118,8 млрд грн.

А скільки платиться на репетиторів, на всілякі інші неформальні непрямі видатки, ніхто не знає. Припускаю, що дуже багато.

Але це нічого не говорить про якість освіти. І власне те саме дослідження PISA каже — ви витрачаєте не так вже й мало, можна, безперечно більше, але подивіться – куди і як ви витрачаєте. Й один із тих напрямків, який є дуже неефективним — це підтримка маленьких шкіл, особливо там, де їх можна було б оптимізувати і підвозити дітей до опорних шкіл.

Я не є адептом універсального підходу: у нас різна країна, в тому числі, з точки зору географії. Наприклад, у Чернігівській і Сумській областях мережа погана, там багато маленьких шкіл, де навчається менше 30 дітей, але просто так взяти і закрити там школу – це нетривіальне питання, тому що найближча школа — це 50 кілометрів довезення. І ось саме цю специфіку цих двох областей треба враховувати при формуванні політики й мережі. І безперечно, навчання в таких школах буде коштувати значно більше.

Але є області, наприклад, Івано Франківська, де в окремих ОТГ і районах не дуже поспішають свою мережу приводити в порядок, при цьому маючи багато закладів освіти, які знаходяться недалеко один від одного.

І ми маємо ситуацію, коли з року в рік є дефіцит заробітної плати вчителям – і нас ставлять перед фактом, що його потрібно закрити, інакше буде страйк. Це дуже зручна позиція, але не дуже розумна з точки зору якості освіти.

У середу 18 грудня уряд презентував мапу всіх майбутніх ОТГ разом з усіма соціальними об’єктами, які мають бути в межах новостворених ОТГ, які мають забезпечувати всі послуги, в тому числі й освіту. Ми разом з колегами промоделювали на рівні кожної ОТГ – де і на базі якої школи має бути опорна школа, де мають бути її філії.

Я мушу наголосити, і це важливо, – Міністерство освіти не може змусити кожну адміністративну територіальну одиницю прийняти те чи інше рішення. Закриття чи відкриття школи — питання виключно засновників. Ми можемо впливати на мережу лише якимись фінансовими інструментами.

Тут важливо підкреслити, що форма освітньої субвенції, яка діє останні кілька років, поступово впливає на оптимізацію мережі, тому що ми фінансуємо школи за розрахунковою наповненістю, на підставі формули, а не за фактичною. І ті області, які розуміють, що утримувана отака кількість шкіл буде постійно недофінансованою, і які трошки думають – в останні роки свою мережу приводили до ладу. Є ті, які справилися з цим завданням гірше.

Тому ця мапа буде на 2020 рік, який є роком завершення реформи децентралізації, і кожна майбутня ОТГ має розуміти – де буде їх опорна школа й де будуть їхні філії.

І скільки на цій мапі опорних шкіл?

Вони мають відповідати кількості ОТГ, близько 1500. Мені здається, що одна з причин, чому таке несприйняття або острах перед оптимізацією шкіл, – це нерозуміння альтернативи. Бо коли кажуть, що твою дитину будуть кудись підвозити, то оце «щось» має бути кращим, ніж те, що є біля дому. А щоб воно стало кращим, у нього, в тому числі, треба інвестувати.

Що, як уряд, ми будемо робити в 2020 році? У нас є нова субвенція, «Спроможна школа для кращих результатів». Це такий освітній ДФРР, через який ми будемо давати можливість регіонам підтримувати опорні школи. Тому уряд буде надавати кошти, по-перше, на завершення будівництва об’єктів, які будуть у майбутньому або опорними, або великими школами.

Друге — будемо допомагати там, де є потреба в капітальних видатках на існуючі опорні школи, якщо там потрібно щось відремонтувати тощо. І трете — на оснащення освітнього простору всередині, аби люди розуміли їхню якісну альтернативу. Плюс, безперечно до них буде підвезення. Ми виділяємо також 600 млн грн на автобуси, які в першу чергу підуть до опорних шкіл. І, безперечно, я мушу це сказати, – це має бути синхронізовано з побудовою доріг місцевого значення.

Я не спеціаліст у цьому питанні, але можу сказати, що буде принцип, коли Укравтодор буде погоджувати розподіл коштів на окремі дороги місцевого значення й робити так, аби вони збігалися з тими дорогами, які ведуть до опорної школи.

«УНІВЕРСИТЕТИ МАЮТЬ ДАТИ РОЗУМІННЯ СТУДЕНТАМ – ЩО ТАКЕ АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ»

18 грудня також Рада внесла деякі зміни стосовно вищої освіти. Там багато змін, тому поговоримо про окремі. Ось зокрема, відтепер виші не будуть видавати диплом державного зразка. Що це означає?

У нас є якась традиція, що якщо щось має якийсь штамп найвищого органу, то це підтверджує якість. Але насправді, це не має нічого спільного з якістю.

Цей закон для нас дійсно є важливим. У тому числі він каже, що заклади вищої освіти мають пройти обов’язкову акредитацію освітніх програм – і за неакредитованими програмами дипломи видаватися не будуть, тобто заклад не зможе їх видавати. Водночас, закон запроваджує відмову від дипломів державного зразка.

І дипломи про вищу освіту заклад буде видавати за акредитованими програмами, за тим зразком, який затвердить вчена рада закладу вищої освіти. Тобто ми відмовимося від практики, коли наказом затверджуємо різну форму документів про освіту.

Це відмова від технічних деталей. Підтвердження того, що диплом виданий за акредитованою програмою, що людина дійсно здобула певну кваліфікацію, буде в ЄДЕБО, в електронному вигляді все це можна буде перевірити, а сам вигляд і державний зразок буде скасований.

Ще однією новацією є те, що рішення про присудження ступеня освіти може бути скасоване, якщо виявлений плагіат.

У разі виявлення плагіату в дипломі – він може бути відкликаний. Загалом і міністерство, і Комітет Ради, який є ініціатором законопроєкту, вважаємо, що нетерпимість до плагіату має починатися з бакалаврських, магістерських робіт, тому що ця звичка (вдаватися до плагіату в наукових роботах – ред.) формується аж ніяк не на етапі, коли людина пише дисертацію.

Оскільки закон ухвалений, то випускники вишів уже в 2020 році мусять краще пильнувати – чи не порушують вони норми академічної доброчесності.

У свою чергу університети мають дати студентам розуміння – що таке академічна доброчесність, і як правильно працювати з підготовкою дослідницької роботи, бакалаврської чи магістерської роботи, щоб там не було плагіату різних типів (тому що плагіат також може бути різний), як правильно працювати з оформленням джерел, цитуванням, оформленням списку літератури.

Наприклад, у Могилянці є цілий курс із методології досліджень – це те, що в першу чергу мають робити виші. А сама перевірка на плагіат — це технічні речі.

Можливі ситуації, коли людина захистила диплом, а через кілька років її можуть диплому позбавити, якщо виявиться, що він списаний?

Я не виключаю і таких ситуацій, але в подібних ситуаціях людина не може бути лише жертвою. Кожен має розуміти, що випускна робота — один із найважливіших етапів. Якщо людина сама до цього ставиться так, що її роботі не можна довіряти, то, вибачте, але це повинно мати наслідки.

Також серед змін — укладання договору між закладом вищої освіти і вступником.

Цей договір не передбачатиме якесь відпрацювання чи ще щось. Безперечно, за кожною спеціальністю можуть бути свої нюанси. Але в цьому випадку мова йде про договір із визначеним переліком прав та обов’язків сторін, і він укладатиметься й з тими, хто вступив на контракт, і з тими, хто вступив на бюджет. І мета єдина — аби кожен, хто розпочинає процес взаємин університет-студент, розумів свої права й свої обов’язки.

Наведу нібито технічну, але з іншого боку – дошкульну для нас ситуацію, яка стосується в першу чергу іноземних студентів, – визнання їхніх дипломів про попередню освіту в першому семестрі навчання.

Це не робиться, потім доходить до кінця навчання – і ми розуміємо, що диплом про попередню освіту є не валідним, бо він або сфальсифікований, або його взагалі немає. І що робити? І хто винен? Студент, бо він мав якось сам про це подумати? Чи університет, який мав йому про це сказати? А в крайньому випадку – Міністерство, бо воно створило таку систему, коли немає відповідальності, ніхто не знає про свої права та обов’язки, і ми не можемо видати диплом студенту, який провчився в нас у країні 6 років.

Це абсурд, але таких ситуацій дуже багато, і десятки послів різних країн нам на це вказують. Тому людина, яка розпочинає такий важливий етап у своєму житті, як навчання у виші, має чітко розуміти – хто за що відповідає, особливо в частині організації процесу.

Також вже на законодавчому рівні встановлено Єдиний вступний іспит у магістратуру.

Так, на наступний рік перелік тих спеціальностей, при вступі на які в магістратуру будуть складати Єдиний вступний іспит (ЄВІ) з іноземної мови, значно розшириться. Цей іспит охоплюватиме майже всі галузі знань, окрім педагогічної галузі, музичного мистецтва, аграрних наук, воєнних наук, нацбезпеки, безпеки держкордону.

Також не будуть здавати ЄВІ ті, хто вступає на магістратуру в галузі охорони здоров’я на основі повної загальної середньої освіти.

Проводити його буде УЦОЯО за технологіями ЗНО.

У законі є ще норма про статус «національний» та «дослідницький», який надають вишам. Я пам’ятаю, як свого часу майже кожен університет отримав статус «національний», і не тільки університети, а й загалом вузькопрофільні виші. Що власне буде змінено в цій галузі? Що дасть вишам статус «дослідницький університет»?

Останнє десятиліття взагалі не було розуміння, за яким принципом надається статус «національний» і що він означає.

Тому, на нашу думку, нам потрібно відмовитися від цього, зробити його дуже символічним статусом, але сам закон не визначає деталей: хто, кому і як буде присуджувати цей статус. Ми унормуємо ці питання – «національний» і «дослідницький» – на рівні постанов і підзаконних актів, але безперечно – це переглядатиметься.

Стосовно статусу «дослідницький університет» ведуться ще дискусії у фахових спільнотах – як цей статус визначити. Я переконана, що дослідницьких університетів не може бути багато, їх може бути дуже обмежена кількість – саме тих, які дійсно глибоко займаються дослідженнями.

Це буде впливати на фінансування цих вишів?

Безперечно. Базове фінансування розподілятиметься за результатами державної атестації, але припускаю, логічно, що тим університетам, які є дослідницькими, буде легше отримати категорію «А» за результатами державної атестації й претендувати на більшу частку базового фінансування, яке ми почнемо розподіляти в наступному році.

Оскільки новий механізм фінансування вишів ми починаємо з 1 січня, якщо схвалимо на уряді новий підхід до фінансування закладів вищої освіти, в межах якого гроші розподілятимуться за показниками якості, то такого критерію як «національний» – не буде. Тому це не впливатиме на обсяг бюджетних коштів, який отримають університети.

Тоді за якими критеріями буде визначатися якість освіти у вишах? Вже відомо про один — працевлаштування випускників вишів. Коли і як саме буде проводитися це дослідження?

Це не швидкий процес, але це той процес, який мав розпочатися давно, і на мою думку, – це буде одним із наших найбільших досягнень як міністерства, якщо ми зробимо це. Моніторинг працевлаштування, як критерій надання коштів, буде трохи пізніше. У 2020 році ми візьмемося за розробку цього інструменту, аби в 2021 році вже тестувати його і за ним розподіляти гроші.

Буде запроваджено формульне фінансування у вищій освіті. Ключова мета: надавати фінансування не за кількістю набраних студентів, а за якість надаваної освіти. Ми винесемо на розгляд уряду формулу фінансування закладів вищої освіти, яка почне діяти з 1 січня 2020 року. Це процес поступовий, тому він буде інкрементальним.

У 2020 році ЗВО отримають 80% від того фінансування, яке вони отримували в 2019 році. Це робиться для стабільності, плавності переходу. Таким чином у нас будуть розподілені 12 млрд, які йдуть на вищу освіту. Загалом на вищу освіту в бюджеті передбачено понад 16 млрд грн. І ще 4 млрд грн будуть розподілені за показниками якості. І оце відношення – 80 на 20 – з роками буде зростати. Кожен із показників, які ми пропонуємо впровадити, стимулює певну поведінку університетів.

Один із радше технічних, але важливих критеріїв — це масштаб університету. Мені здається, ніхто не може заперечити, що у нас надзвичайно багато маленьких університетів, які часто навіть у межах одного невеликого міста борються за абітурієнтів і мають великий недобір. І їм би об’єднатися, але вони не хочуть.

Ми хочемо все таки дати їм такий природний поштовх це зробити. А тому – чим більший заклад, тим більше буде грошей. І це буде одним зі стимулів об’єднуватися. Вже в 2020 році ми проведемо, я сподіваюся, перше показове об’єднання університетів в одному з міст.

Далі — входження в топ-100 міжнародних рейтингів (QS, Times Higher Education тощо). Нас мають знати і бачити в авторитетних рейтингах, яким всі довіряють. І добре, що у нас є університети, які в ці рейтинги входять.

Далі — обсяг позабюджетних коштів, які отримав університет. Лише проактивні університети можуть їх отримати, а нам надзвичайно важливо, аби університет не був дотаційною історією, яка тільки чекає, поки дадуть грошей з держбюджета, а все таки сам шукав додаткові джерела, і, що головне, – партнерства, в першу чергу, з бізнесом. У нас насправді багато університетів, які це вже роблять, тому вони можуть поділитися кращими практиками.

Також буде регіональна підтримка. Ми будемо давати додаткові коефіцієнти переміщеним закладам вищої освіти, регіональним. Не буде ситуацій, коли київський великий заклад буде отримувати більше всіх. Це буде вирівнюватися додатковими коефіцієнтами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *