Під час міні-EdCamp’у в Охтирці провідні фахівчині відділу психолого-медичної підтримки Служби освітнього омбудсмена Анна Овдієнко та Наталія Заріцька розповіли про те, як школі правильно реагувати на випадки цькування.
“Нова українська школа” публікує порядок дій із поясненнями.
*Текст підготовлено в межах проєкту USAID_ВзаємоДія, мета якого – доброчесне українське суспільство з нульовою толерантністю корупції. Зокрема, проєкт розробив антикорупційні інструменти для уроків. Більше про них читайте за цим посиланням.
Алгоритм розроблено згідно з наказом МОН від 28.12.2019 №1646.
ПЕРШІ КРОКИ
Крок 1. Необхідно повідомити директору школи про випадок булінгу або підозру щодо нього. Це можуть зробити всі учасники освітнього процесу: учні, батьки та педагоги.
Повідомлення мають прийматись усно або письмово, особисто або засобами електронної комунікації.
“Чому це важливо проговорити для вчителів? Тому що часто ми схильні менше приділяти уваги саме усним повідомленням або повідомленням в груповому чаті. Проте всі ці повідомлення від батьків і учнів необхідно вважати саме заявою про булінг”, – зазначає Анна Овдієнко.
Проте вона радить звертатися письмово і казати про це батькам та учням.
“У такому випадку є чітка заява – задокументована, з датою, з реєстраційним номером. У випадку, якщо щось буде зроблено неправильно або дій не буде вжито, письмова заява буде доказом для звернення в інші інстанції”.
Крок 2. Директор впродовж першої доби від отримання повідомлення має обов’язково повідомити про випадок:
- поліції;
- батькам учнів-учасників булінгу;
- службі у справах дітей для того, щоби з’ясувати причини випадку булінгу та усунути їх, а також для соціального захисту дітей, які стали сторонами булінгу;
- додатково – центру соціальної служби для сім’ї та молоді. Цей центр має оцінити потреби сторін булінгу, визначити методи соціальної роботи, визначити та потім надати соціальні послуги, забезпечити психологічну підтримку.
Важливо: Якщо трапився випадок, через який дитина потребує медичної допомоги, то директор обов’язково має викликати швидку.
Крок 3. Директор має скликати засідання комісії з розгляду випадку булінгу впродовж 3-х робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення.
Комісія може розглядати заяву не більше 10-ти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти.
КОМІСІЯ І ЗАСІДАННЯ
Комісія має бути затверджена на початку навчального року. Постійний склад:
- голова (зазвичай це директор);
- педагогічні працівники;
- практичний психолог;
- соціальний педагог;
- представник служби у справах дітей;
- представник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Варіативний склад комісії: батьки, сторони булінгу та інші представники суб’єктів реагування (органи місцевого самоврядування, засновник закладу освіти або уповноважений ним орган та територіальні органи національної поліції).
Як відбувається засідання комісії:
1. Секретар має повідомити всім членам, заявнику та іншим зацікавленим особам про порядок денний засідання, дату, час і місце проведення, надати або надіслати необхідні матеріали. Це все має відбуватися не пізніше 18-ї години за день до засідання комісії. Тобто, якщо засідання заплановано на вівторок, то не пізніше, ніж о 18-й годині понеділка мають бути поінформовані всі члени комісії.
2. Щоби засідання вважалося правомірним, повинні бути ⅔ її членів. Рішення комісія ухвалює більшістю голосів через відкрите голосування. У випадку, якщо голоси розділилися навпіл, останнім голосом є голос директора, оскільки він є головою комісії.
3. Протягом засідання секретар комісії веде протокол. Є форма цього протоколу, згідно з додатком до наказу:
4. У протоколі зазначається, які рішення ухвалює комісія, визначено потреби сторін булінгу в соціальних та психолого-педагогічних послугах, перераховано їх. А також – які мають бути вжиті інші заходи для усунення причин булінгу, рекомендації для педпрацівників, батьків або інших законних представників неповнолітньої особи.
5. Керівник закладу освіти наказом має оформити протокол засідання комісії.
Діяльність комісії не закінчується на тому, щоби визначити, що робити. Після вжитих заходів вона має далі збиратися на заплановані засідання і моніторити ефективність заходів виховного впливу, визначати, чи треба їх коригувати.
ПРИКЛАДИ СИТУАЦІЙ
Ситуація 1
“Протягом 5 років мою доньку та інших дітей класу тероризують кілька однокласників. Батьки неодноразово проводили збори, на яких писали заяви директорці з проханням розібратись. Директорка заяви приймала, а допомоги жодної. У нас все добре, говорила вона. Тільки за цей рік донька отримала два синці на обличчі та неодноразово чула погрози”.
Що було правильно: Відповідно до алгоритму, правильно було те, що батьки звернулися до директора, що була написана заява. Заклад освіти правильно зробив, що її зареєстрував.
Що було не правильно: жодних дій далі не вживалось.
Анна Овдієнко додає: “Часто кажуть, що це була гра, одноразова ситуація, конфлікт, і його вже залагоджено.
З цього звернення ми бачимо, що говориться про кілька випадків нанесення шкоди, цькування. Тобто, є систематичність. Систематичність – важлива ознака булінгу, яка відрізняє булінг від одноразового конфлікту”.
Ситуація 2
Людина звернулась зі скаргою на урядову гарячу лінію за номером 1545 про булінг та мобінг у закладі: “Обіцяли протягом 5 днів створити комісію для перевірки. Не припиняється систематичне цькування. Почалися перевірки педагогів, які підтримують жертву”.
Що було неправильно:
1. Комісію обіцяли створити протягом 5 днів, хоча вона має бути вже створена. Коли відбувається булінг, комісія скликається, а не створюється.
2. Комісія має бути скликана не протягом 5-ти, а протягом 3-х робочих днів.
Ситуація 3
“На уроці учень А вдарив учня Б, унаслідок чого учень Б отримав закриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку. Після цього учень Б намагався звернутися по допомогу до директорки, але та до дитини не вийшла. Потім учень Б піднімався сходами, де сталася друга сутичка. Учень Б самостійно звернувся до медичної сестри, яка зателефонувала батькам через те, що виявила симптоми струсу.
Батьки не мали змоги забрати учня й попросили викликати швидку допомогу. Директорка забороняла викликати швидку. Після заяви батьків про булінг було скликано комісію з розгляду випадків булінгу. За результатами засідання, було складено акт про нещасний випадок, де заперечували факти вчинення насильства. Учень А під час роботи комісії та після розгляду продовжував погрожувати учню Б та його сестрі”.
Що було неправильно:
1. Директорка не мала права не реагувати. Учень може звернутись навіть усно. Вона мала прийняти заяву та викликати швидку допомогу.
2. Учителька була свідком. Вона мала втрутитися й потім повідомити про випадок.
3. “Ми не можемо це визнати булінгом або нещасним випадком. Комісія не є судом. Шкільна комісія мала залагодити ситуацію, розробити рекомендації. Усе це називається булінгом, проте законодавчо термін “булінг” та адміністративну відповідальність визначає лише суд”, – каже Анна Овдієнко.
Повноваження шкільної комісії – це дізнатись причини ситуації, визначити, що робити, моніторити ефективність вжитих дій.
ТРУДНОЩІ, ЯКІ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ
1. Оціночне ставлення до булера, жертви та свідків.
“З одного боку, оцінки спрощують наше життя. Але з іншого – створюють фільтр, через який ми дивимось на ситуацію. У розгляді булінгу такий фільтр стає перешкодою для того, щоб об’єктивно сприймати інформацію.
Це збільшує можливість того, що будуть пропущені якісь деталі. Або ж можна своєю поведінкою поглибити ситуацію. Якщо булеру одразу висловити несхвалення поведінкою, спробувати його покарати, назвати булером та тиснути на нього, то імовірніше, цей ярлик буде на дитині й вона далі діятиме так. Краще чинити безоціночно і ставити уточнювальні запитання, щоб учні самі оцінювали свою поведінку”, – пояснює Анна Овдієнко.
2. Спокуса вершити правосуддя
“Це про те, що педагогічні працівники виходять із більш владної позиції до учнів. Проте ви не суддя, щоби чітко сказати: ти – маєш рацію, ти – винний, тебе покарано, тебе заохочено. Ваше завдання – не дати оцінку, а створити безпечну платформу для висловлення, щоб учні могли самі оцінити свою поведінку”, – каже пані Анна.
3. Особливе (позитивне) ставлення до будь-якої зі сторін.
Вікторія Топол, “Нова українська школа”
