Про неочевидні ознаки готовності до школи. Про те, які “шкільні” компетентності можна розвивати в Малюків і під час походу в магазин. Про навчання життєвим досвідом дітей будь-якого віку. І про важливі питання-навички.
Почну з кінця. Зараз же сезон розмов із сім’ями – випускників шкіл, майбутніх першокласників, тих, хто будуть змінювати школу. Ми “проходимо” запитання і фрази, які мали були б звучати в дитини будь-якого віку природно і спокійно:
– Мені потрібна допомога. Допоможіть, будь ласка. Будь ласка, поясніть, я не зрозумів.
– Я можу відмовитися від того, що вважаю неправильним, не моїм. Якщо мені щось дискомфортно – я скажу про це, подбаю про себе або попрошу про допомогу. У мене є вибір.
– Я люблю досліджувати нове (Я допитливий). (Допитливість – основа для мотивації, вона є протилежно тривозі.)
– Я дозволяю собі помилятися.
– Я впораюсь.
– Я можу спиратися (покластися) на себе. І я знаю, що можу спиратися на батьків (родину, друзів). Я знаю, що, якщо потрібно, мені допоможуть.
Ми вчора ходили по супермаркету. Уважно спостерігала за людьми, відвикла від них. У магазині недалеко від нас рухалося сімейство з дитиною років 6–6,5. Хлопцеві було нудно, спекотно, незручно в масці, він вередував, вимагав купити іграшку (загалом, звична закономірна історія). Батьки час від часу його зупиняли: “Ну, ти ж дорослий, ти ж ідеш у перший клас”. Лякали тим, що залишать у магазині, віддадуть охоронцеві. А коли хлопчик почав вередувати через те, що йому щось не купили, Мама сказала Папі: “Не засмучуй його, він же зараз буде плакати”.
Я спостерігала за дитиною – зауважила, що він не звертає увагу на дітей у магазині, не дивиться на тих дітей різного віку, які ходили зовсім поруч; часто чіпляється за мамину руку або спідницю. Його рухи – хода, жести – розбалансовані; йому не цікаво, він не намагається читати написи великими літерами.
Ми ж знаємо, що готовність дитини до школи – це не одна ознака, не просто бажання-вміння читати й рахувати. Це сукупність великої кількості емоційних, моторних, соціальних, інтелектуальних ознак і компетентностей. І їхній розвиток йде не через спеціальну підготовку – на курсах або гуртках, – а через “життя”, середовище, власний досвід.
Якби батьки цього хлопчика прийшли на консультацію, щоби визначити його готовність до школи, я ставила б їм запитання, щоби, відповідаючи, вони самі могли оцінити й визначити можливі зони розвитку дитини. Усі ці “ознаки” – важливі, у принципі, для нашого визрівання. Дорослішання людини, готовність до нового навантаження пов’язані з тим, що вона може витримати велике напруження. Я би запитала:
1. Наскільки дитина може витримати навантаження – бути якийсь час без мами?
2. Наскільки стосунки з батьками сприймаються як надійні? Дитина зможе проявляти активність, цікавість, тільки відштовхуючись від відчуття безпеки й підтримування в родині. (Батьки лякали дитину тим, що залишать її в магазині, були непослідовними у своїх реакціях, а хлопчик чіплявся за руку і спідницю мами.)
3. Наскільки дитина справляється з напруженням (розчаруванням) – наприклад, коли їй не дали відразу ж бажаного? Як вона впорається, якщо захоче відповісти, а вчитель викличе іншу дитину? Якщо щось відразу ж не вдалося? Реакція може бути нейтральною, пасивної або агресивною – дитині важливо мати справу з тим, що не все відразу може їй належати, що іноді потрібно почекати. Їй важливо чути від нас “ні” – багато батьків бояться засмутити дитину, відмовляючи їй у тому, що належно. Так ми позбавляємо дитину можливості потренуватися, зіткнутися з напруженням, яке в неї в житті обов’язково буде. Але вона може вчитися його “витримувати”, завдяки нашим тактовності й підтримці.
4. Навантаження спілкуванням. Наскільки дитина підготовлена – бачила, спілкувалася з різними людьми? (Чи є в неї досвід взаємодії, чи звертали ми взагалі її увагу на дітей і дорослих різних психотипів, тілесних типів, різного віку?)
5. Чи зможе дитина витримати напруження, коли на неї якийсь час не звертають персональної уваги (учитель, навіть найкращий, не зможе приділяти увагу тільки одному учневі)? Чи впорається з цим навантаженням дитина? Як буде поводитися – пустувати, плакати, проявляти агресію?
Я б питала в батьків, чи часто вони дають планшет дитині, коли вона говорить “мені нудно”, чи грає хоч якийсь час сама, чи є в неї якась відповідальність у будинку.
6. Навантаження “соціальністю”. Одна з ознак готовності до школи – вміння сприймати себе частиною групи. Чи сприймає дитина, що звертаються й до неї, коли звертаються до всієї групи? (Це чітко видно в першокласників, коли деякі діти не розгортають зошити, не виконують дії, поки до них не звернуться персонально, чи не реагують на слова: “Діти, учні, зробіть…”, поки вчитель не скаже: “Ваню, зроби”.)
7. Чи може дитина дозволити собі попросити в нас (в інших людей) допомогу – наскільки вона упевнена, що її підтримають.
8. Якщо дитина вчиться писати букви, то говорить “я намалювала букву” чи “я написала букву”? (“Намалював” – це ознака ігрової, творчої діяльності та мотивації. “Написав” – уже навчальної.)
9. Наскільки дитина рухлива, розкута в рухах, наскільки ми дозволяємо або обмежуємо її рухову активність? (Людина – складна система, у якій “усе впливає на все”. Координація рухів, фізична спрямована активність – пов’язані з вольовою та емоційною сферами. Дітям важливо потрапляти в ціль, ловити й відштовхувати, підтримувати фізичну активність.)
10. Чи є в дитини режим дня, правила, щось, що виконується регулярно (це впливає не тільки на можливість “витримувати” правила, а й на загальне відчуття безпеки)?
11. Наскільки дитина впевнена, що вона “хороша просто так”?
ЯК МИ МОЖЕМО “ГОТУВАТИ ДО ШКОЛИ” МАЛЮКА
(і зайняти його, щоби не з’їхати з глузду – закреслено 🙂 під час походу в магазин):
Пам’ять: “У нас є список покупок. Запам’ятай, що нам потрібно купити. І будеш мені підказувати”.
Концентрація уваги: сфокусуватися на конкретному завданні. – “Запам’ятай, у тебе є місія – ти відповідаєш за покупку сиру. Не дозволяй себе відволікти”.
Розуміння розмірів: порівнювати коробки, банки, овочі, пляшечки – більші й менші.
Множини: у магазині є – овочі, молочні продукти, мийні засоби та ін. (ми вчимо дитину узагальнювати).
Рахунок: “які цифри ти бачиш?”, “скільки товарів у кошику?”, “скільки в тебе зараз монет?”…
Форми: зараз є різноформатні упаковки (“а знайди квадратні коробки”, “а що є круглого?”, “а де овал?”).
Дії за правилами: “Ми йдемо праворуч, потім – ліворуч. Спочатку три кроки вперед, потім – п’ять кроків ліворуч”.
Спілкування: зважити овочі, прийти на касу – поговорити з касиром, продавцем.
Координація: дістати з полиці (безпечний) продукт так, щоб інші товари не впали. Скласти у своєму візку товари.
Читання: знайди букву – “А що там написано? Не бачу”.
Слухова, зорова пам’ять і сприйняття: говорити пошепки, попросити прислухатися до оголошень у магазині – “А запам’ятав, де розташований відділ із хлібом? А де була картинка з рибою?”.
Соціальна: “А поспостерігаймо за людьми”.
Логіка: речення зі словами – “якщо – то”, “тому що”. “А якщо ми поставимо коробки пірамідою, внизу менша, а зверху велика, що станеться. Чому?”; “Чому колеса круглі, а не трикутні або квадратні?”…
Що нам ще важливо:
- Грати в ігри з правилами і спостерігати, чи може дитина грати за ними (діти-дошкільнята грають за своїми правилами).
- Вирізати, ліпити, будувати, зав’язувати, застібати. Вчитися витирати попу.
- Спостерігати, чи може дитина очікувати бажаного.
- Чи може захистити себе, якщо це потрібно, або просити про допомогу?
- Чи може усвідомлювати й виражати почуття?
Дитина обов’язково всього навчиться. Деяким дітям потрібно трохи більше часу. Деяким – трохи більше нашої підтримки.
Добрих дорослішань.
Світлана Ройз, дитяча та сімейна психологиня
Фото: автор – ddkolos.gmail.com, Depositphotos
