Інна Совсун, народна депутатка, заступниця голови партії “Голос”
5 кроків, необхідних для української освіти в умовах пандемії
Карантин став викликом для всього українського суспільства. Освітня система не стала винятком.
ЮНЕСКО вже оприлюднило перелік можливих проблем, пов’язаних із припиненням навчання у школах. Серед них – цифрова нерівність (не у всіх удома є доступ до техніки та мережі), неоднакові можливості батьків допомагати з навчанням та загальна непідготовленість до дистанційної освіти. А також – втрата доступу до харчування дітей з бідних родин, які отримували безкоштовні обіди у школі. Крім неминучої втрати у знаннях учнів та психологічні наслідки соціальної ізоляції, карантин поглиблює освітню нерівність між дітьми.
В Україні й без того існує дуже серйозна проблема розриву у навчальних досягненнях через різне соціально-економічне становище дітей. Як показало міжнародне моніторингове дослідження PISA, діти з бідних та менш освічених родин, які мешкають у селах, відстають від своїх однолітків, що мають кращі стартові умови, на 2-3 роки навчання. Карантин може поглибити цей розрив, особливо вкупі з урізанням бюджету на програму ремонту та переоснащення шкіл.
Карантин показав ще одне вразливе місце української освіти – неготовність працювати дистанційно. Звісно, перехід на віддалене навчання є безпрецедентним і непередбачуваним.
Пандемія – надзвичайна ситуація, її неможливо було передбачити ще кілька місяців тому. Однак в Україні є категорії учнів та студентів, які потребують дистанційної освіти постійно. Насамперед, це мешканці окупованих територій. Крім того, є учні у сільських школах, які не можуть отримати якісну освіту, бо у школі немає, наприклад, вчителя фізики. Поки місцева влада не прийняла рішення возити таких учнів до опорної школи, або у випадках, коли це неможливо, якісна дистанційна освіта може бути значно кращим рішенням, ніж якщо фізику викладає вчитель фізкультури чи мови.
Карантин оприявнив масив проблем в українській шкільній освіті. Проте такий кризовий момент – також час для змін. Отже, як вирішувати проблеми, котрі ми так наочно побачили під час шкільного карантину?
1. Запустити платформу для дистанційного навчання.
Хоча офіційний запуск Національної освітньої електронної платформи заблоковано через антикорупційне слідство, можна і треба зайнятися розробкою навчальних матеріалів, методик та програмних засобів для дистанційного навчання. При цьому потрібно зробити фокус на вразливі групи: учнів шкіл, де не вистачає вчителів-предметників, мешканців окупованих територій, дітей, які за станом здоров’я не можуть відвідувати школу.
2. Адаптувати навчальні програми.
МОН запропонувало кілька сценаріїв завершення навчального року, і наголошує, що відповідальність за організацію освіти під час карантину несуть самі школи. Однак будемо реалістами – спроможність шкіл та вчителів організувати дистанційне навчання зараз і наздоганяти втрачене – дуже різна. Тому МОН та інші експертні установи, особливо ті, що отримують бюджетне фінансування, зобов’язані надати школам допомогу. Вони мають розробити рекомендації для шкіл, як опанувати навчальні програми за місяці карантина. Звісно, з деякими предметами так не вийде, наприклад, із математикою. Адже програми з одних предметів краще піддаються “стисканню”, ніж з інших. Тому є сенс зробити перерозподіл годин на цей період.
3. Моніторинг навчальних результатів
Школи і навіть окремі класи – дуже різні, а отже, вийдуть з карантину з різним рівнем навчальних досягнень. Потрібно допомогти школам провести моніторинг знань, аби зрозуміти, скільки учні втратили під час карантину. І, відповідно, наскільки інтенсивно їм треба довчатися. У залежності від результатів моніторингу, школи зможуть коригувати тривалість навчального року.
4. Навчання вчителів цифровим технологіям та забезпечення шкіл технікою
Організація дистанційного навчання стала великим викликом для більшості вчителів. Деякі з них мали певний досвід у цьому питанні або ж швидко змогли опанувати потрібні навички. Проте вчителі потребують системної допомоги у роботі з сучасними технологіями. Карантин тільки зайвий раз підняв це питання, проте цю проблему треба вирішувати незалежно від карантину. Адже світ рухається вперед і вчителі мають мати належні навички і підтримку, аби рухатись разом з ним. Необхідною умовою для цього має бути наявність у кожній школі достатньої для роботи педагогів кількості комп’ютерів та іншої навчальної техніки, а також доступного усім інтернету.
5. Скорочення нерівності в результатах навчання
Уряду давно пора розробити систематичну політику щодо скорочення освітньої нерівності. Найкраще – у вигляді окремої державної програми. Нам потрібні стандарти освітнього середовища, яких дотримуватиметься кожна школа. Потрібні фахові вчителі-предметники для всіх дітей. Нормальні розміри класів – не 5 і не 35 учнів. Додаткові заняття для дітей, які відстають у навчанні. Постійна робота з родинами, що перебувають у складних обставинах.
Цей навчальний рік так чи інакше завершиться, а ЗНО і вступна кампанія відбудуться. Судячи з Програми дій уряду, ми просто повернемося до попереднього плину життя. От тільки навколо все частіше лунають передбачення, що ця криза змінить світ, і він вже не буде таким, як раніше. Складно сказати, чи ці зміни будуть такими вже докорінними, але ми точно маємо вирішити проблеми в освіті, які так гостро оприявнилися зараз, під час карантину.
