Якщо педагог під час оцінювання наголошуватиме на проблемах, демонструватиме владу, розділятиме дітей на “хороших” і “поганих”, намагатиметься урівняти їхні досягнення, протиставлятиме їх та орієнтуватиметься на їхню поведінку в минулому (“ти завжди кажеш недоречно”), то таке оцінювання не буде підтримувальним та не допомагатиме учням рухатися своєю освітньою траєкторією.
Для протилежного ефекту варто відштовхуватися від сильних сторін дитини, розширювати її права та можливості, сприяти різноманітності в класі, спрямовувати до нових досягнень, зосереджуючись на завданні, а не змаганні між учнями, дивитися на конкретну ситуацію та в майбутнє. А для руху своєю освітньою траєкторією, не менш важливе самооцінювання.
Про позитивне оцінювання й навчику самооцінювання говорили фінські експертки Аня Хурінайнен-Косунен та Рія Палмквіст під час навчання для представників ІППО, які навчають учителів НУШ, у межах фінського проєкту “Навчаємося разом”.
Оцінювання спрямовується насамперед на робочі навички та поведінку учнів, і це роблять усі вчителі, які працюють із дитиною. Але також не варто лишати поза увагою загальні результати навчання та поступ учня в навчанні. Діти водночас мають відчувати, що система оцінювання спрямована на підтримку їхніх досягнень та створює можливості для зростання.
Саме тому в оцінюванні задіяні не лише вчителі, але й директор, який відповідає за загальну культуру оцінювання в школі, а також слідкує за тим, аби затверджена в школі система оцінювання сприяла навчанню та мотивувала дітей і вчителів. Діти та їхні батьки чи опікуни мають бути ознайомлені з різними системами оцінювання та брати участь у ньому.
Фінські експерти вважають, що оцінювання – це не лише процес, але й навичка всіх учасників освітнього процесу, а отже – кожному варто її мати.
ВЧИТЕЛЯМ ВАРТО ЗРОБИТИ ОЦІНЮВАННЯ ПОЗИТИВНИМ
Педагоги, проводячи оцінювання, керуються законодавством, освітньою програмою, стандартами. Їм також варто брати до уваги прийняту в школі культуру оцінювання та свій позитивний досвід.
Нині в школах застосовуються чотири різновиди оцінювання, з якими має бути ознайомлений кожен учитель:
- діагностичне. Відбувається на початку навчального року, коли вчитель визначає рівень знань, навичок та компетентностей учнів перед початком занять. Результатом є розуміння, як найкраще побудувати викладання та навчання;
- формувальне. Проводиться протягом усього року та має сприяти навчанню. Тут задіяні й учителі, й учні, і батьки. Основа цього оцінювання – цілі, що поставили як дорослі, так і самі діти. Йдеться не лише про знаннєві результати, але й будь-які ситуації та поведінку в школі. Може бути не лише в письмовій, а й в усній формі.
Частиною формувального вважається проміжне оцінювання. У Фінляндії, наприклад, його проводять частіше в середині навчального року. Але школа має право затвердити свій розклад. Проміжне оцінювання допомагає оцінити проміжні результати навчання та скоригувати його цілі. Учні беруть активну участь у цьому. Також бажано обговорити отримані результати з учнем і його батьками, аби зробити подальшу роботу більш ефективною;
- підсумкове. Відбувається наприкінці певного періоду в навчанні (семестру, року, теми, модуля тощо). Оцінюється досягнення поставлених цілей, рівень компетентностей, знань, навичок та досягнень учня;
- прогностичне. Це, фактично, постановка нових цілей та рефлексія на майбутнє – що і як краще вивчати далі, якої допомоги потребує дитина від учителя й батьків, аби досягти кращих результатів.
Педагог має бачити цілісну картину оцінювання та організовувати його так, аби воно сприяло мотивації та залученню до навчання, формуванню довірчих взаємин з учнями та батьками, створювало нові можливості для зростання дітей.
Особливу увагу фінські експертки радять приділити оцінюванню дітей з особливими освітніми потребами, ба більше, коли такі учні мають індивідуальний навчальний план. А також учням, для яких країна проживання не є рідною (мігрантам). В обох випадках варто пам’ятати про додаткові складнощі, з якими стикаються діти цих категорій, а отже – акцентувати на досягненнях, індивідуальній траєкторії та допомозі.
ЯК НАВЧАТИ УЧНІВ САМООЦІНЮВАННЯ ТА РЕФЛЕКСІЇ
Школярі не мають вроджених навичок оцінювання, тож педагог має бути терплячим, аби навчити цього учнів. Його / її завдання – підтримувати, заохочувати, мотивувати, давати впевненість у своїх силах та дозволяти робити й виправляти помилки.
На початку роботи кожен педагог має ознайомити дітей із цілями та змістом свого предмета, а також з тим, що і як відбуватиметься на уроках упродовж навчального року. У класі мають бути правила поведінки та комунікації, причому дітей потрібно залучати до активного обговорення та ухвалення цих правил.
Бажано, аби кожен учень встановив для себе цілі, які б хотів досягти за певний період. Для цього потрібно відповісти на такі запитання:
- Де я зараз?
- Куди йду?
- Чого намагаюся досягти?
- Як саме я можу досягти своєї мети?
Фінські експертки рекомендують педагогам через певні проміжки часу (зазвичай, їх встановлює вчитель або вони прописані в правилах школи) проводити обговорення роботи та досягнень з учнями індивідуально. На таких зустрічах розмова може базуватися на результатах навчання (твори, зошити, вироби тощо), документах щодо навчання (в тому числі бальному оцінюванні) – потрібно запропонувати переглянути та проаналізувати разом портфоліо учня.
Проте обов’язково треба запропонувати дитині провести й самооцінювання та дати на нього аргументований зворотний зв’язок.
Мета самооцінювання, вважають у Фінляндії, – у тому, аби учень усвідомив свої сильні сторони, визначив напрями подальшого розвитку, а також отримав упевненість у своїх можливостях. Спочатку вчитель допомагає учню подумати та оцінити свої сильні сторони, компетентності та сфери, де потрібно докласти більших зусиль чи попросити про допомогу. Самооцінювання може починатися з усної розмови, але згодом учень може робити його самостійно письмово.
Можна запропонувати оцінювати свою роботу та поведінку наприкінці робочого дня, тижня, по закінченні модуля чи теми, у вивченні окремих предметів тощо. Обов’язковою умовою є те, що самооцінювання дитини (і допомога в цьому від дорослого!) мають бути конструктивними та без негативу і критики.
Педагог також має допомогти дитині з рефлексією. Дорослому потрібно бути відкритим та позитивно налаштованим у цій розмові, щоби створити дружню й відверту атмосферу. Варто поставити учню такі запитання:
- Що ти думаєш про свою роботу в школі?
- Які, ти вважаєш, у тебе сильні сторони як учня, однокласника.?
- Вивчення яких предметів тобі найбільше вдається?
- Над чим варто попрацювати більше?
- З яких предметів тобі потрібна допомога? Яка саме?
- Чим можуть допомогти тобі батьки чи вчителі?
- Що тобі цікаво в школі?
- Що тобі тут не подобається?
Результатом такого обговорення має стати корекція навчальних цілей або постановка нових, які потім спільно презентуються батькам.
Важливо також навчити дітей навички взаємного оцінювання. Воно також має бути конструктивним, аргументованим та, за можливості, без критичних негативних зауважень.
Діти тренуються надавати зворотний зв’язок у парах чи групах під час виконання спільних завдань – розв’язування задач, роботи з текстом, створення виробів та творів мистецтва, дослідницької роботи тощо. Учнів навчають рефлексувати щодо групової роботи та індивідуального досвіду в колективній співпраці. Наприклад, можна запропонувати дати відповіді на такі запитання:
- Чого ми навчилися? Як група працювала разом?
- Якою була моя роль у групі?
- Чи був поділ роботи успішним?
- Що не спрацювало в групі? Чому?
- Що ми можемо покращити наступного разу?
Експертки пропонують починати роботу з навчання самооцінювання якраз із групового взаємооцінювання, адже цей метод діти вважають більш безпечним та справедливим. Тут вони можуть навчитися надавати конструктивний зворотний зв’язок та рефлексувати, щоби потім використовувати ці навички в оцінюванні своєї роботи.
ЩО БАТЬКИ МАЮТЬ ЗНАТИ ПРО ОЦІНЮВАННЯ
Співпраця з батьками надзвичайно важлива, вважають спікерки, адже саме вони є експертами щодо зростання та розвитку своїх дітей, тоді як вчителі є фахівцями з викладання та навчання.
Отже, на початку навчального року педагоги мають ознайомити батьків із цілями та змістом кожного предмета, пояснити шкільну практику та методи роботи, розказати про форми та методики оцінювання, зазначити, що в оцінюванні беруть участь як самі діти, так і їхні батьки, та пояснити, як це відбуватиметься.
Рекомендується 1–2 рази на рік (за рішенням вчителя та адміністрації школи) проводити обговорення досягнень учня з його батьками. У таких бесідах батьків ознайомлюють із результатами роботи учнів за попередній період, усним та письмовим оцінюванням його досягнень, самооцінюваням.
Як правило, такі зустрічі проводять разом із самим учнем. Дитині дають можливість висловитися та поділитися своїми враженнями та думками щодо навчання. Завдання педагога – забезпечити комфортну для всіх та дружню атмосферу. Батькам також потрібна змога обговорити з учителем своє бачення того, як навчається їхня дитина. Педагог, звісно, ділиться і своїми спостереженнями, проте експертки рекомендують йому більше слухати, ніж наполягати на своїй думці.
Тим не менш, під рукою на зустрічі з батьками варто мати документальні результати роботи учня – зошити, тестові та контрольні роботи, вироби та творчі завдання, зокрема й цифрові (презентації, анімації, зроблені учнем, тощо). Якщо зустріч проводить класний керівник, він зазвичай збирає інформацію від вчителів-предметників, щоби батьки отримали загальну картину щодо успіхів дитини.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
