Україну та Польщу часто порівнюють, адже після розпаду СРСР країни існували у схожих умовах. Щоправда, Польща почала рухатися швидше, зокрема і у впровадженні інклюзивної освіти. Цей тип навчання в сусідній країні почали практикувати на початку 90-х років минулого століття. Орієнтувалися на досвід Німеччини, де інклюзію впроваджували ще в 70-их. Що ж спільного та відмінного між інклюзивним навчанням в Україні та Польщі?
ТИПИ ШКІЛ
У Польщі навчальні заклади ділять на три типи: загальноосвітні, інтеграційні та спеціалізовані.
У загальноосвітніх школах у класі має бути не більше 20 дітей і тільки один вчитель, хоча трапляється і так, що разом навчаються тридцять дітей через відсутність вільних місць. У таких класах можуть навчатися одна-дві дитини з особливими освітніми потребами. Якщо батьки вирішили віддати дитину з інвалідністю в таку школу, то їм не можуть відмовити і натомість мають створити комфортні умови для навчання.
Щоправда, у таких школах, як правило, немає асистентів, тому навчання в загальноосвітніх школах Польщі підійде тим дітям з особливими освітніми потребами, які не потребують постійного супроводу та допомоги.
Натомість, в інтеграційних школах у таких класах того самого розміру можуть вчитися аж п’ять учнів з інвалідністю, а вчителю допомагає асистент. Від загальноосвітньої така школа відрізняється тим, що у ній також працюють фахівці, які допомагають дітям з особливими освітніми потребами. Спеціалізовані школи менш інклюзивні, ніж загальноосвітні та інтеграційні, адже в класі вчаться тільки діти з інвалідністю.
Тетяна Броніковська працює вихователькою та дитячим психологом у державній школі-садку в селищі Стшижовіце, що неподалік від Катовіце. Цей комплекс, де загалом навчаються більше 250 дітей, – інтеграційний, тобто діти з інвалідністю вчаться на рівні з іншими, а допомагають їм асистенти. У групі Тетяни 23 дітини, одна з них – з порушеннями опорного-рухового апарату. Як психолог жінка також працює й з іншим дітками з різними видами порушень.
“Я займаються з дітьми двічі на тиждень по півгодини, незалежно від їхніх особливих освітніх потреб“, – розповідає Тетяна.
ПЕДАГОГИ ТА АСИСТЕНТИ
Перед тим, як приймати дитину з інвалідністю у свою групу, Тетяна спеціального навчання не проходила. Натомість, кожна дитина повинна мати поруч власного асистента з відповідною освітою, щоби зробити навчання максимально зручним та продуктивним для дитини й тим самим розвантажити вчителя, щоби йому було легше працювати у класі. Буває і так, що один асистент працює одразу з кількома дітьми у класі, але це залежить від рекомендацій спеціалістів та потреб дітей.
